Мазепа. Хресна дорога

Сходив сьогодні на "Мазепу"в камерному залі театру Лесі Українки. Ну, актори справді старалися, за що винагороджені оплесками, але це все.

Старання не приховало факт, що текст зовсім не тримається купи, на самому патріотизмі й закликах, що не спрацювали б і сто років тому, потрібного клею не заварити.

Один цікавий момент варто відзначити. В діалог чоловічого і жіночого персонажів було внесено фрагмент "Полтави"Пушкіна, опис Петра Першого ("лик его ужасен движенья быстры"на протиставленні до "прекрасен"). Автори, як видається, сподівалися, що дискурсивно здатні знищити цього -- ретельно артикулювали чужинецьку вимову, -- створеного ними "Пйотра", давши слово уже жахливо описаній іншій стороні, що наче була поставлена раніше на самісінькі коліна нашим уявленням про неї. Але сталося навпаки, Пушкін атомним криголамом взламав дискурс постановки, залишивши після себе заважку задачу акторам закривати старанністю явну невдачу.

P. s. На 'Ізборнику'є листування Петра часів мазепинського виступу. http://izbornyk.org.ua/rizne/pisma.htmВарто побачити і запам'ятати, що Петро Перший переграв українську старшину на абсолютно недосяжному для тих рівні модерності, новочасності, імпортованої прямо з тодішніх світових центрів. Відсталість всієї української політики, що після Руїни залишилася на польських задвірках, не могла нічого протиставити. Не брак шевченкового 'єдиномислія', що його у виставі викликають наче духа з того світу з хмурою серйозністю, позбавленою шевченкової інтонації, а брак 'учитися, як треба'мав би стояти на першому місці пояснення.